27 березня - Міжнародний день театру

Міжнародний день театру відзначається щорічно з 1962 р. відповідно до рішення ІХ Конгресу Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.       

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.

Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

20 березня – Міжнародний день щастя

У 2012 році ООН проголосила 20 березня Міжнародним днем щастя з метою підтримати ідею про те, що прагнення до щастя є загальним почуттям для всіх людей нашої планети. Також, на думку засновників Дня, сьогоднішнє свято покликане показати, що щастя є однією з основних цілей людства, у зв’язку з чим засновники закликають всі країни направити зусилля на поліпшення добробуту кожної людини.

  Ця дата астрономічного року відзначається щорічно в день перетину Сонцем небесного екватора. Саме тоді тривалість дня дорівнює ночі. У різні роки дата і час весняного рівнодення може бути різними.

   Від сьогодні по-справжньому прокидається природа. Цьому несказанно раділи наші пращури, а дівчата водили хороводи й співали гаївки та веснянки.
   До речі, варто придивитися й до природи. За давніми народними прикметами, сонячне весняне рівнодення обіцяє тепле літо, морозний день попереджає, що холоди відступлять ще не скоро і ще 40 днів будуть заморозки. Снігова заметіль обіцяє хороший врожай хліба та овочів.

Моменти рівнодення настають у звичайний рік на 5 год. 48 хв. 46 сек. пізніше, ніж у попередній, а у високосний — на 18 год. 11 хв. 14 сек. раніше.

    Отже, 20 березня 2018 року, о 18:15 за київським часом (або о 16:15 за Гринвічем)починається весняне рівнодення, тобто астрономічна весна. І з кожним днем світловий день буде швидко збільшуватись, а ніч - швидко зменшуватись.

19 березня - день народження Ліни Костенко, видатної української поетеси

«Немає часу на поразку...» (Ліна Костенко)

Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою, своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в родині вчителів у містечку Ржищеві на Київщині. Невдовзі родина переїхала до Києва, де пройшло її дитинство і де закінчила середню школу. Віршувати розпочала ще в юності. По закінченню школи поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, але залишила його і переїхала навчатися в Московський літературний інститут імені Максима Горького, який закінчила з відзнакою у 1956 році. Її дипломною роботою була перша збірка «Проміння землі» (1957), високо оцінена рецензентами. Вона засвідчила потужний образний потенціал молодої авторки, про який Василь Симоненко невдовзі скаже : «Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і і хороший смак». Ці риси притаманні і наступним книжкам авторки: «Вітрила» (1958), «Мандрівка серця» (1961), вони стали найосновнішою ознакою індивідуального стилю Ліни Костенко, які вона дбайливо оберігатиме упродовж усього творчого життя.Повернувшись в Україну, працювала на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка сценаристом, написала кілька кіносценаріїв (у тому числі «Дорогою вітрів» та «Перевірте свої годинники»; останній відзначений премією на республіканському конкурсі), перекладачем, входила до складу редакційної колегії журналу «Дніпро».

У 1962 році через ідеологічну цензуру збірку «Зоряний інтеграл» не було надруковано. Така сама доля спіткала іншу не видану збірку «Княжа доба» (вже 1972 року).
Почалося цькування Ліни Костенко: в’їдливі епіграми Івана Глинського, істерія Миколи Равлюка на сторінках «Правды Украины». «Стихи Лины Костенко, за небольшим исключением, и тематикой, и образной системой, и внутренним настроением скорее повернуты вспять, а не устремлены вперед. В них то и дело встречаешь понятия: бог, вещие колокола, божье бытие, рок смерти, смиренная молитва, крест, свечка — да всего и не перечесть. И употребляются они не в отрицательном или ироническом смысле.» (М. Равлюк. Незыблимые устои // Правда Украины.- 1963.- 27 июня).

Ім’я поетеси зникло навіть зі сторінок періодики. Але за час вимушеного мовчання вона все одно продовжувала писати «в шухляду», і вірила, що її твори люди таки прочитають:

    Настане день, обтяжений плодами.
    Не страшно їм ні слави, ні хули.
    Мої суцвіття, биті холодами,
    ви добру зав’язь все-таки дали.
    І то нічого, що чигали круки,
    що проминуло так багато літ.
    З такого болю і з такої муки
    Душа не створить бутафорський плід.

В результаті цієї натхненної, самовідданої, творчої, мовчазної праці з під пера авторки через роки вийдуть «Маруся Чурай», «Берестечко», кілька драматичних поем: «Сніг у Флоренції», «Дума про трьох братів не азовських», «Скіфська балада» і багато інших високохудожніх поезій. У 1969 році в діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою.
Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону аж до 1977 року, до появи збірки «Над берегами вічної ріки», сповненої уважності й любові до людини, осмислення життєвого досвіду. У цій збірці й у наступних збірках читачеві широко розкривається національна історія («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянський триптих», драматична поема «Дума про братів неазовських»).

А згодом у 1979 році у видавництві «Радянський письменник» з’явився історичний роман у віршах «Маруся Чурай». За кілька днів восьмитисячний тираж було розкуплено. Легендарна Маруся Чурай — стражденна і чиста душа — увійшла до сердець читачів. У романі порушено морально-етичні, філософські, правові, політичні, естетичні проблеми, які поетеса розглядала на національному грунті. В основу твору Ліна Костенко поклала відому пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторство якої приписується легендарній Марусі Чурай. У романі центр уваги переноситься з побутово-мелодраматичних моментів на історичні, національні та психологічні, а мотив про пісенну творчість героїні витісняє інші. Авторці вдалося створити не просто психологічний портрет Марусі, а й показати її причетність до подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. З романом Ліни Костенко поверталася українська ідея — ідея незнищенності народу, як його пісні. 1987 року цей роман було відзначено Шевченківською премією.

У 1980 році виходить у світ книга поезій «Неповторність», у 1987 р. — книга «Сад нетанучих скульптур». Того ж 1987 року виходить її збірка віршів для дітей «Бузиновий цар». А після періоду напруженої роботи Ліна Василівна робить воістину щедрий подарунок читачеві — «Вибране» (1989), куди увійшла збірка «Інкрустації». У 1999 році у видавництві «Либідь» виходить історична поема «Берестечко», окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999 року в національному університеті «Києво-Могилянська академія». А у 2010 році вийшов перший прозовий роман Ліни Василіни «Записки українського самашедшого», який став яскравою подією в сучасному літературному житті України.

На сьогодні Ліна Костенко — автор понад десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Річка Геракліта» (2011, вибране, а також нові вірші), «Мадонна перехресть» (2011, нові, а також раніше не друковані вірші); історичних віршованих романів «Маруся Чурай» (1979), «Берестечко» (1999, перевидання 2010), прозового роману «Записки українського самашедшого» (2010) тощо.

Твори української авторки перекладені багатьма мовами світу. Вони неодноразово входили до закордонних антологій і збірників, а також видані окремими книгами.
Ліна Костенко — лауреат престижних премій, зокрема — Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги (2000), Міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів, премії імені Франческо Петрарки, якою відзначено її книжку «Ілюстрації» (в перекладі італійською мовою, 1994). У дипломі зазначено : «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко». У 1998 році у Торонто Ліна Костенко здобула найвищу відзнаку Світового конгресу українців — медаль Святого Володимира.

Ліна Василівна Костенко — справжній майстер художнього слова. ЇЇ поезія — це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові. Вона пробуджує почуття добра і справедливості, творить у людині людину, по-філософськи осмислює зміст життєвих проблем. Філософська лірика Ліни Костенко — велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це й питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального.

    Життя іде і все без коректур,
    і як напишеш, так уже і буде.
    Але не бійся прикрого рядка.
    Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
    Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
    Людині бійся душу ошукать,
    Бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Твори Ліни Костенко на історичну тематику підносять ідею патріотизму, любові до Батьківщини, рідної мови, рідного народу, прищеплюють почуття причетності до своєї історії, культури, вчать на подіях минулого проводити аналогії до нашого сьогодення і приймати доленосні рішення з урахуванням історичного досвіду.

    Буває, часом сліпну від краси.
    Спиняюсь, не тямлю, що воно за диво,-
    Оці степи, це не небо, ці ліси,
    усе так гарно, чисто, незрадливо,
    усе як є — дорога, явори,
    усе моє, все зветься — Україна.
    Така краса, висока і нетлінна,
    що хоч спинись і з Богом говори.

* * *

    Розп’ято нас між заходом і сходом,
    Що не орел — печінку нам довбе.
    Зласкався, доле, над моїм народом,
    Щоб він не дався знівечить себе!

Цікавою є інтимна лірика Ліни Костенко. У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого почуття: від потаємного спалаху душі до розумного усвідомлення кохання як щастя і випробування.
    Я дуже тяжко Вами відболіла.
    Це все було як марення, як сон.
    Любов підкралась тихо, як Даліла,
    А розум спав, довірливий Самсон.
    Тепер пора прощатися нам. Будень.
    На білих вікнах змерзли міражі.
    І як ми будем, як тепер ми будем ?!
    такі вже рідні і такі чужі.

* * *

    Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
    А може, власне, і не в тому справа.
    А головне, що десь вдалечині
    Є хтось такий, як невтоленна спрага.
    Я не покличу щастя не моє.
    Луна луни туди не долітає.
    Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
    Моя душа й від цього вже світає.

Творчість Ліни Костенко — визначне явище в українській літературі новітнього часу, її прикметною рисою є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства...

Значущість поезії Ліни Костенко полягає в сутності самої поетеси, яку вона визначила так: "Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність".

«Мово рідна моя, не мовчи!»

14 березня в 10-Б класі була проведена мовно-літературна композиція «Мово рідна моя, не мовчи!»

Про мову – духовний скарб нації, про те, що це - не просто засіб людського спілкування, про те, що вона живе в наших серцях - йшла мова під час заходу. Учні мали  можливість взяти участь у конкурсах на кращого знавця рідної мови, виявити власні творчі обдарування.

Дорогі друзі, маємо сміливість серцем і душею впевнено сказати: «Ми – українці!». Хай усіх нас єднає належність до великого народу! Плекаймо всі разом ту мову, що дісталась нам у спадок від наших пращурів!

9 березня - День народження Тараса Шевченка

9 березня 2018 виповнюється 204 роки з дня народження великого українського поета, художника і прозаїка Тараса Григоровича Шевченка

                   Показав, що українці можуть бути успішними

Життєпис Тараса Шевченка — приклад великого успіху. Це взірець того, наскільки високо людина може піднятися над обставинами, якими б складними вони не були. Шевченко народився у неймовірно не сприятливих для успіху умовах. Був сиротою і кріпаком. Не мав жодної підтримки. Це звучало як вирок. Але завдяки своєму таланту зміг заручитися підтримкою тодішньої російської інтелігенції: Карла Брюллова, Василя Жуковського, Олексія Венеціанова. Вони його помітили завдяки хисту до малярства. Навіть не підозрювали, що в ньому ховається геніальний поет.

Після заслання Шевченко декламував вірші на літературних читаннях у Пасажі. Крім нього виступали російські письменники Федір Достоєвський, Володимир Бенедиктов, Григорій Писемський. Їхні сучасники писали, що публіка всіх приймала добре, але Шевченко серед усіх зірвав найбільші овації.

                        Обґрунтував право на самостійність України

У ті часи Україну називали Малоросією, а її жителів — хохлами. Шевченко ж називав батьківщину Україною. Про українців казав, що вони є нащадками козаків. У своїй творчості Шевченко заклав програму української самостійності. «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля», — писав він у поемі «І мертвим, і живим». Часто право України на незалежність поет приховував у метафорах, але їхнє значення чітко прочитується.

                                  Написав кодекс української честі

Шевченків «Кобзар» — це книга на всі часи. Дає українцям поради, як поводитися у будь-яких ситуаціях. «У всякого своя доля. І свій шлях широкий», «Хто матір забуває, того Бог карає», «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», — ці слова звучать так, ніби вони написані сьогодні.
У «Кобзарі» можна знайти чимало пророцтв. Шевченко писав: «Повіє новий огонь з Холодного Яру«. А потім під час Української революції 1917-го саме у Холодному Яру прокинулася повстанська боротьба проти московської окупації.

Збірка віршів Тараса Шевченка «Кобзар» вийшла друком в 1840 році. Після її появи поета почали називати Кобзарем.

                       Після Шевченка українці чекають на нового месію

Шевченко серед українців став легендарним за життя. Селяни знали його вірші напам’ять. Як народну творчість передавали їх з вуст у вуста.

У нас українці називають Шевченка просто Тарасом. Як і до Бога, звертаються до нього на «ти». В інших культурах такого не бачив. Скажімо, росіяни на Пушкіна не «тикають» і Сашком не називають.

Сакральність постаті Шевченка настільки увійшла у свідомість народу, що заборонити творчість поета не наважувалися навіть більшовики. Хоча намагалися по-своєму трактувати його ідеї, називали його революціонером-демократом.

Так склалося, що в українців є постійний запит на ідейного лідера. Зараз в суспільстві відчувається зневіра у нинішній владі, розчарування через соціальну несправедливість. Очікують на появу політика, який би побудував нову систему суспільних взаємин. Рядки про це є в одному з Шевченкових віршів: «Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись».

                  Став основоположником сучасної української мови

Першим в українській літературі живою народною мовою почав писати Іван Котляревський. Але після «Енеїди» лише невелика частина митців почала вдаватися до розмовного стилю письма. Саме Тарас Шевченко заклав підвалини для розвитку сучасної літературної мови. Своєю творчістю поет зміг показати красу і милозвучність української. Вже після Шевченка народною мовою почали видавати пресу, ставити вистави.

Український актор Тарас Денисенко двічі грав Тараса Шевченка — у циклі документальних фільмів «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992-2005) та художній стрічці «Поет і княжна» (1999). «Коли я у 17 років їхав учитися до Москви, батько подарував мені «Кобзаря» і підписав, що це друга Біблія українського народу. У Росії бракувало спілкування зі своїми. Більшість українців у ВДІКу були стукачами. Залишалося читати Шевченка. Принаймні ти знав, що він на тебе анонімку не напише», — розповідав актор.

ЗНО 2018 (презентація)