День української писемності та мови прийшов цікаво, пізнавально та з користю!!!

11 жовтня - Міжнародний день дівчаток

 Міжнародний день дівчаток

З ініціативи прогресивного міжнародного співтовариства, на 89-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН , що відбулося 19-го грудня 2011-го року, було прийнято рішення про заснування Міжнародного дня дівчаток, який тепер щорічно відзначається 11-го жовтня.

Це важливе свято, бо допомагає виробити відповідні підходи, адже крихітний світ дівчаток, як втім і світ будь-якої дитини, це те середовище, де формується і закладаються унікальні основи нашого дорослого світу, а він як відомо далекий від досконалості.

Щоб зберегти його - необхідна наша увага. Наша участь, турбота і наш захист. Розуміння і співпереживання. І наш власний світ стане трішки краще, світліше і набагато більш радіснішим.

 Вітаю своїх найкращих, найпривабливіших, любих красунь

11-Б класу з Міжнародним днем дівчаток!

Спогади...

Література на літо

Список літератури  на літо

За літо тобі потрібно не тільки відпочити, а й підготуватися до наступного навчального року. Якщо під час навчання часу на читання катастрофічно не вистачає, то влітку вільного часу – цілком достатньо. 

Гарного відпочинку та цікавого читання!

    6 клас

• Микола Вороний. «Євшан-зілля»;
• Володимир Винниченко. «Федько-халамидник»;
• Володимир Рутківський. «Джури козака Швайки»;
• Емма Андієвська. «Казка про яян», «Говорюща риба»;
• Всеволод Нестайко. «Тореадори з Васюківки»;
• Ярослав Стельмах. «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера»;
• Леся Воронина. «Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку №9».

7 клас

• Іван Франко. «Захар Беркут»;
• Андрій Чайковський. «За сестрою»;
• Михайло Стельмах. «Гуси-лебеді летять»;
• Григір Тютюнник. «Климко»;
• Олекса Стороженко. «Скарб»;
• Богдан Лепкий. «Мишка»;
• Марина Павленко. «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» або Степан Процюк. «Аргонавти»;
• Любов Пономаренко. «Гер переможений»;
• Олександр Гаврош. «Неймовірні пригоди Івана Сили».

11 клас

1. Микола Хвильовий. «Я (Романтика)».

2. Григорій Косинка «В житах».

3. Юрій Яновський «Вершники».Новела «Дитинство».

4. Валер’ян Підмогильний «Місто».

5. Остап Вишня «Моя автобіографія», «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки».

6. Микола Куліш «Мина Мазайло».

7. Осип Турянський «Поза межами болю».

8. Іван Багряний «Тигролови».

9. Олександр Довженко «Щоденник"

10. Ліна Костенко «Маруся Чурай».

11. Олесь Гончар «За мить щастя», «Залізний острів» (із роману «Тронка»).

12. Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном».

17 травня- День вишиванки

Українці та прихильники України у всьому світі готуються відзначати День вишиванки, який цього року припадає на

17 травня.

Це свято, присвячене українській національній культурі і традиціям, попри свій відносно молодий вік вже набуло широкої популярності та стало традиційним. Святкові акції, присвячені українській вишитій сорочці, проводяться не лише в Україні, але й далеко за її межами – у країнах Європи, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Австралії, тощо. У цей день, який щороку відзначається в третій четвер травня, усі бажаючі можуть долучитись до свята, вдягнувши вишиванку на роботу або навчання.   День вишиванки було започатковано студентами Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича у 2006 році. Спершу вишиванки одягнули лише кілька десятків студентів та викладачів. Протягом наступних років масштаби святкування в Україні лише росли. Крім того, до нього почала долучатись українська діаспора по всьому світу.

У 2014 році свято відзначали, окрім України, вже у восьми країнах світу: США, Канаді, Німеччині, Італії, Франції, Португалії, Румунії, і навіть в Росії. На сьогодні географія свята охоплює понад 50 країн. Однією з найяскравіших традицій свята стали паради вишиванок, які з 2008 року проводяться майже у всіх великих українських містах. Минулого року з нагоди Дня вишиванки в України було проведено низку масштабних заходів: флешмобів, парадів, фотосесій тощо. 
Учні нашого закладу також щорічно долучаються до святкувань. 

13 травня - День матері

Мама! Найдорожче слово в світі
Де б не був ти, що б ти не робив.
Назавжди вона твій шлях освітить
Ніжним серцем відданим тобі!

День Матері має свою історію. У 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії в пам'ять про свою матір запропонувала присвятити один день у році вшануванню усіх матерів.

Вона писала листи, стукала в державні двері, і в 1910 році штат Вірджинія першим визнав День Матері офіційним святом.

Традиція швидко поширилася по світу.

В Україні День Матері відзначається у другу неділю травня, тобто 13 травня. Офіційно свято було засноване Указом президента 10 травня 1999 року.

День матері - це день, коли ми можемо подякувати нашим мамам за усе те добре, що вони для нас зробили, за їх самопожертву і любов. Тому не забудьте привітати своїх найрідніших матусь. Цього дня ви можете подарувати їм щастя!

30 днів до ЗНО: варіанти інтенсивної підготовки

Коли до важливих іспитів залишаються дні, можна розгубитися і не знати, за що хапатися. Для когось підготовка до ЗНО з української вже добряче набридла, а хтось ще тільки починає братися за розум…

У кожного можуть бути свої способи підготовки, та я раджу, передусім, чітко визначити для себе ці методи і добре спланувати інтенсивну підготовку до ЗНО.

А ще я пропоную вам декілька ідей для того, як готуватися до ЗНО з української, щоб було і швидко, і ефективно, і навіть весело!

Кажуть, під час інтенсивного навчання корисно їсти горіхи. А ще – додавати до навчального процесу трохи фарб!

                                                          Повторення за програмою

Пам’ятайте, що спрогнозувати питання у тесті ЗНО можна: там не буде нічого, чого немає у програмі ЗНО. Тому саме програма – це ваш документ №1 під час підготовки. Завантажте її або знайдіть у своєму посібнику для підготовки до ЗНО за 2018 рік.

Також додаю список літератури для ЗНО за 2018 рік (розбитий за періодами та стилями).

ФОЛЬКЛОР

Історична пісня «Ой Морозе, Морозенку»

Історична пісня «Чи не той то Хміль».

Маруся Чурай «Віють вітри»

Маруся Чурай «Засвіт встали козаченьки»

«Дума про Марусю Богуславку»

Балада «Ой летіла стріла»

ЛІТЕРАТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

«Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги)

«Слово про похід Ігорів»

ЛІТЕРАТУРА БАРОКО

Григорій Сковорода «De libertate»

Григорій Сковорода «Всякому місту – звичай і права»

Григорій Сковорода «Бджола та Шершень»

Афоризми Григорія Сковороди

НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

КЛАСИЦИЗМ

Іван Котляревський «Енеїда»

СЕНТИМЕНТАЛІЗМ

Іван Котляревський «Наталка Полтавка»

Григорій Квітка-Основ’яненко «Маруся»

РОМАНТИЗМ

Пантелеймон Куліш «Чорна рада»

Тарас Шевченко «Катерина»

Тарас Шевченко «Гайдамаки»

РЕАЛІЗМ

Тарас Шевченко «Кавказ»

Тарас Шевченко «Сон» («У всякого своя доля)

Тарас Шевченко «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»

Тарас Шевченко «Заповіт»

Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»

Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Іван Карпенко-Карий “Мартин Боруля”

Іван Франко «Гімн»

 МОДЕРНІЗМ

Іван Франко «Чого являєшся мені у сні»

Іван Франко «Мойсей» (неоромантизм)

Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків» (неоромантизм)

Михайло Коцюбинський «Intermezzo» (імпресіонізм)

Ольга Кобилянська. «Земля»

Леся Українка. «Contra spem spero!» (символізм, неоромантизм)

Леся Українка «Лісова пісня» (неоромантизм)

Микола Вороний. «Блакитна Панна» (символізм)

Олександр Олесь «Чари ночі» (символізм)

Олександр Олесь «О слово рідне! Орле скутий!..» (символізм)

Павло Тичина «О панно Інно» (“кларнетизм”)

Павло Тичина  «Ви знаєте, як липа шелестить…» (“кларнетизм”)

Павло Тичина «Пам’яті тридцяти»

Максим Рильський «Молюсь і вірю…» (неокласицизм)

Микола Зеров «Київ – традиція» (неокласицизм)

Микола Хвильовий «Я (Романтика)» (імпресіонізм)

Юрій Яновський «Дитинство» (з роману  в новелах “Вершники”) (неоромантизм)

Валер’ян Підмогильний «Місто»

Остап Вишня «Моя автобіографія»

Остап Вишня «Сом»

Микола Куліш «Мина Мазайло»

Богдан-Ігор Антонич «Різдво» (авангардизм)

Володимир Сосюра «Любіть Україну»

Олександр Довженко «Україна в огні»

Олександр Довженко «Зачарована Десна»

Андрій Малишко «Пісня про рушник»

Олесь Гончар «Залізний острів» (з роману  в новелах “Тронка”)

ШІСТДЕСЯТНИКИ

Василь Симоненко «Задивляюсь у твої зіниці»

Василь Симоненко «Ти знаєш, що ти – людина…»

Василь Стус «Як добре те, що смерті не боюсь я»

Василь Стус «О земле втрачена, явися!..»

Іван Драч «Балада про соняшник»

Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать»

Ліна Костенко «Українське альфреско»

Ліна Костенко «Маруся Чурай»

Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном»

ЛІТЕРАТУРА ЕМІГРАЦІЇ

Іван Багряний «Тигролови»

Євген Маланюк «Стилет чи стилос?»

                                                                 Тести-тести-тести

Дуже ефективний спосіб для підготовки «в останній момент» – робити багато–багато тестів. Можна купити найновіші збірки тестів або ж знайти велику добірку тестів в Інтернеті чи дістати тестові зошити колишніх років.

Ось декілька сайтів з тестами ЗНО:

                                                      «Хто хоче стати мільйонером?»

Можна, звісно, просто робити собі чай чи лимонад (залежно від погоди), сідати і робити тести. Але вже скоро ви відчуєте, як стає нудно і одноманітно від щоденного малювання «хрестиків-нуликів». Тому спробуйте якось урізноманітнити процес! Можна, наприклад, брати тестові зошити і виходити на свіже повітря – у двір, у парк, а вже скоро на пляж. А ще можна перетворити тестування у гру, наприклад, «Хто хоче стати мільйонером?»: «ведучий» готує запитання ЗНО з відповідями, а «гравці» роблять їх з трьома підказками. Хто виграє мільйон – тому солодкий

подарунок! 

                                                               Скорочені перекази

Звісно, що за короткий проміжок часу майже неможливо (хоча реально), прочитати повністю всі твори з літератури. У таких випадках користуються хрестоматіями або скороченими переказами.

Моя порада така: окремо прочитайте всі вірші та короткі твори (до 30 сторінок) повністю, повісті і романи ж намагайтеся читати за найбільш великими переказами з обов’язковою наявністю цитат з описами персонажів (такі цитати найбільш типові у завданнях ЗНО).

                                                       Експрес-запитання з літератури

Для тестів з літератури дуже важливо знати конкретні деталі: жанр, рід, стиль, імена персонажів, справжнє ім’я автора тощо. Під час підготовки та прочитання статей посібників, готуйте собі власні експрес-питання. Наприклад, опрацювавши поезію першої половини 20 століття і прочитавши про неї у посібниках, готуєте такі питання:

• Хто автор вірша «Блакитна панна»?
• Яке справжнє прізвище Олександра Олеся?
• Який вірш починається словами «Сміються, плачуть солов’ї»?
• Автором якої збірки є Павло Тичина? Які вірші до неї належать?
• Як називається поетична форма вірша “Київ – традиція”?

Олесь Гончар

     ОЛЕСЬ ГОНЧАР – 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

   Цього дня світова спільнота вшановує пам'ять видатного українського письменника, громадського діяча, академіка АН України, Героя Соціалістичної Праці, Героя України, першого лауреата премії  ім. Тараса Шевченка, голови Спілки письменників України (1959-1971), депутата Верховної Ради СРСР Олеся Терентійовича Гончара.
    Життя Олеся Гончара нагадує сюжет роману. Він народився в незалежній Україні 3 квітня 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині – у межах Дніпра) у родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, з Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області. Бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері; ім'я Олесь з'явилося, бо в класі вже був інший Сашко, тому, щоб розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь). Також хлопцю було виписано в сільській раді нове свідоцтво про народження, згідно з яким він начебто народився в Сухій. Відтоді все життя Олесь Гончар вказував у автобіографіях, анкетах і відомостях для довідників як своє місце народження саме село Суху. Вже в наш час вдова Олеся Гончара Валентина розповіла про це, а також про справжнє місце народження.
    Закінчивши середню школу, він навчався в технікумі журналістики, працював у газетах, захопився літературною творчістю.

     У 1938 році Гончар вступив на філологічний факультет Харківського університету. Однак у навчанні довелося зробити кількарічну перерву: 1941 року він іде добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. На війні був старшиною мінометної батареї, був двічі поранений. На фронті писав вірші, які публікувалися в дивізійній газеті. Після війни 1946 року закінчив Дніпропетровський університет. Tpи перші повоєнні роки працював над трилогією «Прапороносці», яка принесла йому успіх і визнання після публікації в 1946-1948 роках. За цей твір Гончар одержав дві Сталінські премії. Розвиваючи досягнутий успіх, письменник у 50-х роках виступає з оповіданнями, новелами, повістями, романами.
     Значущим у творчому житті прозаїка став роман «Людина і зброя» (1960), за який автор одержав Державну премію УРСР ім. Т.Шевченка. У цьому творі на основі особистих вражень Гончар розповів про долю студентського батальйону в часи війни. За наступний роман «Тронка» (1963) прозаїк був удостоєний Ленінської премії СРСР.
     Важливою творчою віхою став для Гончара роман «Собор» (1968), у якому письменник порушив проблеми духовності народу, збереження історичної пам’яті, пам’яток минулого. За це автор був підданий несправедливій критиці, а сам твір майже на двадцять років вилучили з літературного життя.
    У 70-80-х роках вийшли нові романи Гончара: «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), з’явилися численні повісті та новели.
Літературно-критичні статті прозаїка було зібрано в книжках «Про наше письменство» (1972), «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо» (1991)

27 березня - Міжнародний день театру

Міжнародний день театру відзначається щорічно з 1962 р. відповідно до рішення ІХ Конгресу Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.       

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.

Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

20 березня – Міжнародний день щастя

У 2012 році ООН проголосила 20 березня Міжнародним днем щастя з метою підтримати ідею про те, що прагнення до щастя є загальним почуттям для всіх людей нашої планети. Також, на думку засновників Дня, сьогоднішнє свято покликане показати, що щастя є однією з основних цілей людства, у зв’язку з чим засновники закликають всі країни направити зусилля на поліпшення добробуту кожної людини.

  Ця дата астрономічного року відзначається щорічно в день перетину Сонцем небесного екватора. Саме тоді тривалість дня дорівнює ночі. У різні роки дата і час весняного рівнодення може бути різними.

   Від сьогодні по-справжньому прокидається природа. Цьому несказанно раділи наші пращури, а дівчата водили хороводи й співали гаївки та веснянки.
   До речі, варто придивитися й до природи. За давніми народними прикметами, сонячне весняне рівнодення обіцяє тепле літо, морозний день попереджає, що холоди відступлять ще не скоро і ще 40 днів будуть заморозки. Снігова заметіль обіцяє хороший врожай хліба та овочів.

Моменти рівнодення настають у звичайний рік на 5 год. 48 хв. 46 сек. пізніше, ніж у попередній, а у високосний — на 18 год. 11 хв. 14 сек. раніше.

    Отже, 20 березня 2018 року, о 18:15 за київським часом (або о 16:15 за Гринвічем)починається весняне рівнодення, тобто астрономічна весна. І з кожним днем світловий день буде швидко збільшуватись, а ніч - швидко зменшуватись.

19 березня - день народження Ліни Костенко, видатної української поетеси

«Немає часу на поразку...» (Ліна Костенко)

Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою, своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в родині вчителів у містечку Ржищеві на Київщині. Невдовзі родина переїхала до Києва, де пройшло її дитинство і де закінчила середню школу. Віршувати розпочала ще в юності. По закінченню школи поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, але залишила його і переїхала навчатися в Московський літературний інститут імені Максима Горького, який закінчила з відзнакою у 1956 році. Її дипломною роботою була перша збірка «Проміння землі» (1957), високо оцінена рецензентами. Вона засвідчила потужний образний потенціал молодої авторки, про який Василь Симоненко невдовзі скаже : «Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і і хороший смак». Ці риси притаманні і наступним книжкам авторки: «Вітрила» (1958), «Мандрівка серця» (1961), вони стали найосновнішою ознакою індивідуального стилю Ліни Костенко, які вона дбайливо оберігатиме упродовж усього творчого життя.Повернувшись в Україну, працювала на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка сценаристом, написала кілька кіносценаріїв (у тому числі «Дорогою вітрів» та «Перевірте свої годинники»; останній відзначений премією на республіканському конкурсі), перекладачем, входила до складу редакційної колегії журналу «Дніпро».

У 1962 році через ідеологічну цензуру збірку «Зоряний інтеграл» не було надруковано. Така сама доля спіткала іншу не видану збірку «Княжа доба» (вже 1972 року).
Почалося цькування Ліни Костенко: в’їдливі епіграми Івана Глинського, істерія Миколи Равлюка на сторінках «Правды Украины». «Стихи Лины Костенко, за небольшим исключением, и тематикой, и образной системой, и внутренним настроением скорее повернуты вспять, а не устремлены вперед. В них то и дело встречаешь понятия: бог, вещие колокола, божье бытие, рок смерти, смиренная молитва, крест, свечка — да всего и не перечесть. И употребляются они не в отрицательном или ироническом смысле.» (М. Равлюк. Незыблимые устои // Правда Украины.- 1963.- 27 июня).

Ім’я поетеси зникло навіть зі сторінок періодики. Але за час вимушеного мовчання вона все одно продовжувала писати «в шухляду», і вірила, що її твори люди таки прочитають:

    Настане день, обтяжений плодами.
    Не страшно їм ні слави, ні хули.
    Мої суцвіття, биті холодами,
    ви добру зав’язь все-таки дали.
    І то нічого, що чигали круки,
    що проминуло так багато літ.
    З такого болю і з такої муки
    Душа не створить бутафорський плід.

В результаті цієї натхненної, самовідданої, творчої, мовчазної праці з під пера авторки через роки вийдуть «Маруся Чурай», «Берестечко», кілька драматичних поем: «Сніг у Флоренції», «Дума про трьох братів не азовських», «Скіфська балада» і багато інших високохудожніх поезій. У 1969 році в діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою.
Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону аж до 1977 року, до появи збірки «Над берегами вічної ріки», сповненої уважності й любові до людини, осмислення життєвого досвіду. У цій збірці й у наступних збірках читачеві широко розкривається національна історія («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянський триптих», драматична поема «Дума про братів неазовських»).

А згодом у 1979 році у видавництві «Радянський письменник» з’явився історичний роман у віршах «Маруся Чурай». За кілька днів восьмитисячний тираж було розкуплено. Легендарна Маруся Чурай — стражденна і чиста душа — увійшла до сердець читачів. У романі порушено морально-етичні, філософські, правові, політичні, естетичні проблеми, які поетеса розглядала на національному грунті. В основу твору Ліна Костенко поклала відому пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторство якої приписується легендарній Марусі Чурай. У романі центр уваги переноситься з побутово-мелодраматичних моментів на історичні, національні та психологічні, а мотив про пісенну творчість героїні витісняє інші. Авторці вдалося створити не просто психологічний портрет Марусі, а й показати її причетність до подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. З романом Ліни Костенко поверталася українська ідея — ідея незнищенності народу, як його пісні. 1987 року цей роман було відзначено Шевченківською премією.

У 1980 році виходить у світ книга поезій «Неповторність», у 1987 р. — книга «Сад нетанучих скульптур». Того ж 1987 року виходить її збірка віршів для дітей «Бузиновий цар». А після періоду напруженої роботи Ліна Василівна робить воістину щедрий подарунок читачеві — «Вибране» (1989), куди увійшла збірка «Інкрустації». У 1999 році у видавництві «Либідь» виходить історична поема «Берестечко», окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999 року в національному університеті «Києво-Могилянська академія». А у 2010 році вийшов перший прозовий роман Ліни Василіни «Записки українського самашедшого», який став яскравою подією в сучасному літературному житті України.

На сьогодні Ліна Костенко — автор понад десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Річка Геракліта» (2011, вибране, а також нові вірші), «Мадонна перехресть» (2011, нові, а також раніше не друковані вірші); історичних віршованих романів «Маруся Чурай» (1979), «Берестечко» (1999, перевидання 2010), прозового роману «Записки українського самашедшого» (2010) тощо.

Твори української авторки перекладені багатьма мовами світу. Вони неодноразово входили до закордонних антологій і збірників, а також видані окремими книгами.
Ліна Костенко — лауреат престижних премій, зокрема — Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги (2000), Міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів, премії імені Франческо Петрарки, якою відзначено її книжку «Ілюстрації» (в перекладі італійською мовою, 1994). У дипломі зазначено : «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко». У 1998 році у Торонто Ліна Костенко здобула найвищу відзнаку Світового конгресу українців — медаль Святого Володимира.

Ліна Василівна Костенко — справжній майстер художнього слова. ЇЇ поезія — це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові. Вона пробуджує почуття добра і справедливості, творить у людині людину, по-філософськи осмислює зміст життєвих проблем. Філософська лірика Ліни Костенко — велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це й питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального.

    Життя іде і все без коректур,
    і як напишеш, так уже і буде.
    Але не бійся прикрого рядка.
    Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
    Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
    Людині бійся душу ошукать,
    Бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Твори Ліни Костенко на історичну тематику підносять ідею патріотизму, любові до Батьківщини, рідної мови, рідного народу, прищеплюють почуття причетності до своєї історії, культури, вчать на подіях минулого проводити аналогії до нашого сьогодення і приймати доленосні рішення з урахуванням історичного досвіду.

    Буває, часом сліпну від краси.
    Спиняюсь, не тямлю, що воно за диво,-
    Оці степи, це не небо, ці ліси,
    усе так гарно, чисто, незрадливо,
    усе як є — дорога, явори,
    усе моє, все зветься — Україна.
    Така краса, висока і нетлінна,
    що хоч спинись і з Богом говори.

* * *

    Розп’ято нас між заходом і сходом,
    Що не орел — печінку нам довбе.
    Зласкався, доле, над моїм народом,
    Щоб він не дався знівечить себе!

Цікавою є інтимна лірика Ліни Костенко. У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого почуття: від потаємного спалаху душі до розумного усвідомлення кохання як щастя і випробування.
    Я дуже тяжко Вами відболіла.
    Це все було як марення, як сон.
    Любов підкралась тихо, як Даліла,
    А розум спав, довірливий Самсон.
    Тепер пора прощатися нам. Будень.
    На білих вікнах змерзли міражі.
    І як ми будем, як тепер ми будем ?!
    такі вже рідні і такі чужі.

* * *

    Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
    А може, власне, і не в тому справа.
    А головне, що десь вдалечині
    Є хтось такий, як невтоленна спрага.
    Я не покличу щастя не моє.
    Луна луни туди не долітає.
    Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
    Моя душа й від цього вже світає.

Творчість Ліни Костенко — визначне явище в українській літературі новітнього часу, її прикметною рисою є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства...

Значущість поезії Ліни Костенко полягає в сутності самої поетеси, яку вона визначила так: "Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність".

«Мово рідна моя, не мовчи!»

14 березня в 10-Б класі була проведена мовно-літературна композиція «Мово рідна моя, не мовчи!»

Про мову – духовний скарб нації, про те, що це - не просто засіб людського спілкування, про те, що вона живе в наших серцях - йшла мова під час заходу. Учні мали  можливість взяти участь у конкурсах на кращого знавця рідної мови, виявити власні творчі обдарування.

Дорогі друзі, маємо сміливість серцем і душею впевнено сказати: «Ми – українці!». Хай усіх нас єднає належність до великого народу! Плекаймо всі разом ту мову, що дісталась нам у спадок від наших пращурів!