Тим, хто готується до олімпіад з української
мови, абітурієнтам та всім, хто цікавиться
За звучанням, тобто за кількістю голосу
й шуму, звуки української мови
поділяються па голосні та приголосні.
Голосні звуки
утворюються за допомогою голосу. За способом творення їх поділяють на звуки
§ високого
підняття ([і], [у]),
§ високо-середнього
підняття ([и]),
§ середнього підняття ([е],
[о]),
§ низького
підняття [а];
§ переднього
ряду ([і], [и], [е]),
§ заднього ряду ([у],
[о], [а]);
§ лабіалізовані (губні
або огублені) голосні (ті, у творенні яких беруть активну участь губи)
— [у], [о],
§ нелабіалізовані (негубні
або неогублені) ([а], [е], [и], [і]).
Голосні звуки
бувають наголошені та ненаголошені. Наголошені
голосні вимовляються і чуються у вимові чітко та ясно.
Звуки, що мають у
своєму складі й голос, і шум, називаються приголосними. За кількістю
звучності (голосу) приголосні поділяються на сонорні та шумні.
§ Сонорні наближаються
за тоном звучання до голосних. Їх небагато: [р], [л], [м],
[н], [j], [в], [л‘], [р‘], [н‘].
§ Інші
приголосні належать до шумних.
У свою чергу шумні
звуки за кількістю шуму й голосу поділяються на дзвінкі та глухі.
§ Дзвінкі звуки мають у
своєму складі шум і голос.
§ Глухі звуки
складаються тільки з шуму.
Дзвінкі й глухі
приголосні в українській мові є парними (крім глухого [ф], який
не має пари серед дзвінких приголосних). Дзвінких приголосних 11, глухих — 12.
Дзвінкі: [б], [г],
[ґ], [д], [ж], [дж], [з], [дз], [д’], [з’], [дз’].
Глухі: [п], [х], [к],
[т], [ш], [ч], [с], [ц], [т’], [с’], [ц’], [ф].
За місцем
творення приголосні звуки поділяються на: губні, носові,
язикові та гортанні.
§ Губні звуки
творяться при активній участі губ або нижньої губи і верхніх зубів: [б],
[п], [в], [м], [ф].
§ Носовими називаються
звуки, при творенні яких видихуване повітря виходить через ніс: [м],
[н].
§ Гортанний звук
один: [г].
§ Решта звуків
є язиковими. Їх ще називають ротовими.
За місцем
творення вони також поділяються на три групи залежно від того, яка
частинка язика бере участь у їх творенні: задньоязикові,
середньоязикові та передньоязикові.
§ До задньоязикових належать
звуки [ґ], [к], [х]. В українській мові вони є завжди
твердими. Тому після літер, що їх позначають, ніколи не пишеться м’який знак.
Перед звуком [і] задньоязикові можуть пом’якшуватися: кігті, хід,
хімія.
§ До середньоязикових належить
звук [j] та м’які звуки [д’], [т’], [л’], [н’]. Всі
середньоязикові звуки м’які.
§ Всі інші звуки
є передньоязиковими: [д], [т], [н], [з], [с], [дз], [ц], [л], [р], [ж],
[ш], [дж], [ч], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [р’]. У мовленні
передньоязикові звуки можуть бути або твердими [д], або м’якими [с’], або
пом’якшеними [ч’] .
За способом
творення приголосні звуки поділяються на:
§ Зімкнені (проривні) звуки
творяться в момент прориву струменем повітря зімкнених мовних органів. Їх ще
називають проривними, вибуховими, миттєвими, бо творення таких звуків є швидким,
його не можна протягнути. Вони не бувають подовженими. Це звуки [б],
[п], [д], [т], [ґ], [к], [д’], [т’].
§ Щілинні (фрикативні) звуки
творяться при проходженні струменя видихуваного повітря в щілині мовних
органів. Такі звуки можна подовжити, протягнути: [з], [с], [ж], [ш],
[ч], [х], [ф], [л], [j], [в], [г], [з’], [с’].
§ Зімкнено-прохідні звуки
поєднують при своєму творенні моменти зімкнення і прориву: [м], [н],
[л], [р], [н‘], [л‘], [р‘].
§ Африкати (зімкнено-щілинні або злиті):
[д] + [з] = [дз], [д] + [ж] = [дж], [т] + [с] = [ц], [т] + [ш] = [ч],
[дз’], [ц’].
§ Дрижачими (або вібрантами)
у нашій мові є лише звуки [р], [р‘].
За акустичним
вираженням (на слухове сприймання) серед щілинних
виділяються
§ свистячі ([з],
[с], [ц], [дз]),
§ шиплячі ([ж],
[ш], [ч], [дж]) звуки. Шиплячі в українській мові вимовляються
твердо: жаба, жити, шило, шолом, час, чоботи, джура, щоб, чомусь.
Приголосні української
мови розрізняються також за твердістю і м’якістю.
Твердих приголосних є 22, м’яких — 10.
§ Тверді: [д],
[т], [з], [с], [дз], [дж], [ц], [н], [л], [р], [б],
[п], [ґ], [к], [ф], [ж], [ш], [г], [х], [ч], [в], [м].
§ М’які: [д’],
[т’], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [н’], [л’], [р’], [й].
М’які приголосні поділяються на групи:
§ м’які (палатальні)
— [д’], [т’], [н’], [л’], [й],
§ пом‘якшені (палаталізовані)
— [з’], [с’], [ц’], [дз’], [р’];
§ окремо
позначаються напівпом’якшені (напівпалаталізовані)
— [б’], [п’], [в’], [ф’],
[м’], [ґ’], [к’], [х’],
[г’], [ж’], [ш’], [дж’],
[ч’], які стоять перед [і] або перед я, ю,
є (без роздільної вимови): [б’ігтие],
[п’уре], [ф’уреир] та ін.
Оскільки в українській
мові немає спеціальних літер на позначення м’яких приголосних, то орфографічно
вони розпізнаються за м’яким знаком, буквами я, ю, є, і, які
стоять після них: сила — сіль, лінь — лину, тюлька — тур, ллється —
летиш, рясно — ранок.
УВАГА!
Інколи при вимові якийсь із приголосних звуків у слові видається нечітким,
сумнівним. Для правильного написання слова слід дібрати до нього таке спільнокореневе,
у якому б після сумнівного приголосного йшов голосний: Вели[ґ]день — Великодня, баро[д’]ба — боротися, ні[х]ті — ніготь, про[з’]ба — просити.
Третім виданням
Українського правопису повернуто в українську абетку літеру ґ
(ґе). Вона передає на письмі задньоязиковий зімкнений (проривний)
приголосний звук [ґ], що трапляється у власне українських і
давнозапозичених словах на зразок: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґандж,
ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґиґнути, ґирлиґа,
ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґранчастий,
ґранчак, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, джиґун, дзиґа, дзиґлик, у
прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.
